Історія нашого краю

15-20 тисяч років тому на терени нашого району прийшли перші люди. Вони побудували собі житла, почали займатися основними промислами – збиральництвом і мисливством. Через те, що основні знаряддя праці у той час виготовляли з каміння, вся доба і отримала назву кам’яна.
Відомим же наш край став після того, як біля сіл Володимирівка та Небелівка було відкрито найбільші поселення Трипільської культури (4-3 тис. до н.е.). Величні поселення трипільців складалися з одно- та двоповерхових будинків, загальна кількість їх становила більше 200. Розміщувалися будинки концентричними колами, утворюючи  в центрі великий майдан. Дивної краси орнаменти вкривали вироби трипільців – біконічні посудини, піфоси для зберігання зерна, фігурки людей та тварин, різноманітний посуд. Символи на виробах Трипілля представлені безконечниками, деревом життя, різноманітною свастикою, хрестами, символами добра і зла – інь і янь. Дослідження науковців дозволили прийти до висновку, що вони були у той час найбільшими на теренах сучасної України та Європи в цілому. Про їх велике значення говорить той факт, що на поселенні Небелівка протягом 4 років буде працювати спільна Україно-Британська експедиція на чолі видатного знавця історії Трипілля Михайла Юрійовича Відейко.
Таємниця зникнення цивілізації Трипілля така ж загадкова, як і її виникнення. Можливо, вона була підкорена кочовими племенами, які здавна населяли степові рівнини сучасної України. Останні залишили по собі величні насипи-кургани, на верхівці яких вони ставили кам’яні стели, які зображали людей. Ця традиція зберігалася досить довго -  навіть у часи Київської Русі кочові племена, зокрема половці ставили на своїх могилах стели, які отримали назву «половецькі баби».
Відомий наш край і поселеннями черняхівської культури (2-5 ст. н.е.), давніх слов’ян (6-8 ст. н.е.). У ранньослов’янський період тут існував ряд поселень, зокрема в 6 – 7 ст. неподалік села Кам’янече існувало поселення слов’ян. На території сучасного Новоархангельська містилися великі промислові металургійні центри, що виготовляли металеві вироби на експорт.
Таке розмаїття народів та племен пояснюється досить просто. Край мав прекрасні умови для життя – родючі ґрунти, значна кількість річок. Крім того в районі сучасного смт Новоархангельськ розміщувалася зручна переправа через річку Синюха. Нею часто користувалися кочові племена, які здійснювали походи на захід, через неї вони поверталися у рідні Причорноморські степи.
В 14 ст. на околиці села Торговиця існувало золотоординське місто, яке ймовірно мало назву Ябу-город і було ставкою монголо-татарського намісника. Археологічні розкопки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка дозволили дослідити деякі об’єкти золотоординського міста, зокрема баню (хамам), гончарні майстерні, могильник.
Співставлення даних, отриманих в результаті розкопок і писемних джерел дозволили науковцям локалізувати приблизне місце битви на Синіх Водах (1362 р.) неподалік сучасного села Торговиця. У цій  битві спільне литовсько-українське військо на чолі Великого князя литовського Ольгерда розгромило трьох монгольських ханів – Кутлубаха, Качибея та Діміртея. Останні контролювали значну територію від Волги на сході та до Дунаю на заході.  Перемога в цій славетній битві поклала початок визволення Центральної України від монголо-татарського панування задовго до звільнення російських земель від монголо-татарського ярма.
По дальша історія краю відома своїм козацьким минулим. У районі Новоархангельська та Торговиці існувала важлива переправа. За словами Гійома Левассера де Боплана, французького інженера, який будував фортеці для Речі Посполитої в 17 ст., тут проходив значний торгівельний шлях, який з’єднував країни Західної та Північної Європи з морськими портами Криму і стародавнім Караванним шляхом, який був продовження Великого шовкового шляху в Північному Причорномор’ї. Цей же шлях використовували татари, які здійснювали походи на Поділля, Волинь (трагічно відомий «Чорний шлях»). Тому саме в Торговиці довгих 30 років містилася ставка легендарного кошового отамана Запорізької Січі Івана Сірка. Сама ж Торговиця була у той час полковим містечком.
Не тільки козаки, а й мирне населення боролося з утисками польської шляхти. Тутешні ліси ставали надійним притулком для гайдамаків, зокрема тут частини повстанці М.Залізняка готувалися до походу на місто Умань (1768 р.) в часи Коліївщини.
Селище Новоархангельськ належить до числа давніх населених пунктів України. У ХУП ст., в період створення Новоросійського краю, на землях, де впадає р. Торговичка в р.Синюху виникло козацьке поселення під назвою Синюхін Брід.  Вигідне положення краю стало вирішальним і для російської влади, яка стала його володаркою у першій половині 18 ст. На противагу польській Торговиці почалося спорудження земляної фортеці (за проектом архітектора де Боскета) під керівництвом миргородського полковника Капніста. Одночасно козак Д.Звенигородський заснував тут же поселення, яке отримало назву –  Архангельський городок.
Новоархангельськ було казенним селом і тут мали право
поселятися всі, хто хотів. Поселялися тут збіглі розкольники,
українці, росіяни, євреї та люди інших національностей - молдовани, серби, болгари. За запрошенням російської влади на територію Новоархангельського району переселилася велика частина сербів та хорватів з Балкан. Вони утворили національні кінні загони, що стали частиною регулярної російської армії.
В другій половині 18 ст. поселення входило до складу Нової Сербії. У різний час на території Новоархангельська, як в кінці 18 ст. стали називати Архангельський городок, розміщувалися роти гусарських, уланських кінних полків російської армії.
В 1764 році сербські полки і шанці були скасовані, так як вони не виправдали себе і Архангельський городок став посадом.
З 1784 року Новоархангельськ став центром однойменної волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії.
В 1792 році в Торговиці відбулася подія, яка вплинула на життя  всієї Східної Європи. Польські магнати на чолі з К.Браницьким, В.Живудським, Щ.Потоцьким створили Торговицьку конфедерацію, яка підняла повстання проти польського короля. Керівництво повстанням здійснювалося з Москви, де за участі Катерини в 1791 році було розроблено план. Результатом повстання став розвал Речі Посполитої та захоплення Правобережної України російськими військами.
19 ст. стало часом поступового розвитку краю. Посад Новоархангельськ в 1821 році входив до складу "Південних військових поселень"
Після скасування в 1861 році кріпосного права активно розвивається торгівля та ремесла. 3 1862 року поселенням Новоархангельськ стало цивільним селом. За відомостями перепису населення Російської Імперії у 1883 році в Новоархангельську було 1026 господарств.
Новоархангельська земля народила багато талановитих людей, які під час подій 1917-1921 років брали активну участь у боротьбі за Україну. Це відомий поет, який з гвинтівкою в руках боронив нашу свободу – Євген Маланюк, генерал-хорунжий армії УНР, колишній царський офіцер, Андрій Гулий-Гуленко, який неодноразово визволяв Єлисаветград від денікінців, більшовиків.
У часи Великої Вітчизняної війни в районі урочища «Зелена Брама» поблизу села Підвисоке в оточення потрапило більше 129 тис. червоноармійців 6-ї та 12-ї радянських армій на чолі генералів П.Г.Понедєліна та І.М. Музиченка. З 1 по 7 серпня точилися запеклі бої, в яких зійшлися відбірні частини радянських (загони НКВД, бійці-прикордонники, солдати гірсько-стрілецьких дивізій,) та німецьких (гірські єгері, частини бригади СС «Адольф Гітлер», полк СС «Вестланд», танкісти одного з кращих німецьких танкових генералів – Клейста) армій.
В урочищі «Зелена Брама і досі знаходять сліди тієї війни. Пошукові команди ведуть активні роботи підняттю останків воїнів червоноармійців. В Новоархангельському районі, на околиці села Торговиця, знаходиться меморіал в пам'ять прикордонників, загиблих під час подій серпня 1941 року. Тут з усіма військовими почестями проводять перезахоронення радянських воїнів, знайдених пошуковцями.
Тривала окупація закінчилася 14 березня 1944 року, коли частини 110-ї гвардійської стрілецької дивізії 2-го Українського фронту визволили Новоархангельськ від німецьких загарбників.                
Визначний вклад зробили жителі Новоархангельщини не лише в перемогу над Німеччиною, а й на покращення економічного розвитку району. Такі люди, як Дзюба М.С. Монаша М.А., Моторний В.І., Пампущенко П.М., Писаков П.А., Черчик З.Т., Шліфер Л.Й. за трудові звершення були удостоєні званням Героя Соціалістичної Праці.
За період з 1952 по 1963 роки в Новоархангельську побудовано 7050 кв.м. житлової площі.  В той період в населеному пункті був партком виробничого управління  районний комітет комсомолу, виробниче колгоспно-радгоспне управління,  виконком районної Ради і його  відділи:  районний відділ народної освіти, шляховий відділ, районний відділ соціального забезпечений,  відділ культури,  райфінвідділ, райвідділ міліції, загальний відділ,селищна рада,  військкомісаріат,  райбюро ЗАГС, райдержархів,  комбінат побутового обслужування населення (організований в 1961 р.),  комбінат комунальних    підприємств, лікарня, дві аптеки, санстанція,
ветлікарня, ветбаклабораторія, райконтора зв'язку, банк каса, суд, прокуратура, нотаріальна контора, інспектура статистики, районне об"єднання сільгосптехніки, міжколгбуд організація, райспоживспілка, заготконтора, сільське споживче товариство,колгоспний ринок, райконтора заготскот, інкубаторна станція, маслозавод, цементний завод, автопарк. середня,  6-річна і початкова школи, заочна школа робітничої молоді, будинок піонерів,  бібліотеки для дорослих і дітей, будинок культури, друкарня газеті «Колгоспник».
В селищі працювали на громадських засадах районний відділ торгівлі I комітет радіомовлення.
В селищі Новоархангельську народився відомий український письменник Василь Павлович Козаченко.
У 1959 року Новоархангельськ став селищем міського типу. В цьому значно сприяло укрупнення колгоспів, яке проведено в 1950 році (замість 4 колгоспів тепер в селищі 2 колгоспи).
Боротьба українського народу, зокрема жителів нашого району за свободу привела нас до 24 серпня 1991 року.